***
Мій компас збитий, а стежки криві,
В моїх струмках – саме сміття і порох.
Збираю вже іржаві, неживі
Чебрець і м'яту в оніксових горах.
Прийми мене, омий від солі мандрів,
Мовчанням огорни слова захриплі.
І буде ніч, і танці саламандри
У ярому вогні, й вино у сріблі.
То келих блискавиць, густий нектар
Гордині – обпечеш вуста об вінця!
Хто рівний богу, той бажає в дар
Прожиті дні, а не тьмяні червінці.
Сховай мене, немов ножа в рукав,
В осінній день з небіленого льону,
У листопадний золотий брокат,
Де догоряють клени і прокльони.
Вже пристрасть застигає на бурштин,
Вже коло обернулось на три чверті,
Шовкові крила сховані в хітин,
Життя кристалізується зі смерті.
Прокинусь – а життя мене не жде,
І сонце тане, як перлина в оцті.
І знов піду, залишивши людей,
Шляхи широкі й заповіти отчі.