Пройшло не відомо скільки часу... можливо дні, можливо роки чи десятиліття... Замок спорожнів... але це не значить що він зник. Хто зна, можливо він все ще когось чекає?
Куди поділись ті, хто сиділи в Таверні раніше, залишилось таємницею. Розійшлись, зникли, пропали... не відомо. Але, як і багато разів до того, двері Таверни відчинились. У двері зайшла фігура у мокрому від дощу зі снігом, темно фіолетовому плащі. Доволі висока. З-під каптуру вибивались прядки мокрого рудого волосся. Так, це була жінка. Але, якщо її хтось міг роздивитись зараз, то вони б помітили щось до болю знайоме. А хороші маги б одразу відчули ауру поліморфа. Дуже знайому ауру. Від цієї аури наче оживали барви на стінах і сам Замок, а не лише Таверна, вітали гостю. Гостю? Та ні, не гостю - навпаки! Господиню дому! Стоп... господиню? Але ж... так, це була та ж особа. Це була та сама істота. Але це більше не був Принц Горр. Після фінальної битви, Принца Горра більше не існувало. Хоча, особистість правителя не загинула. Вона відродилась знову, так як не так просто знищити те, що є у суті своїй Енергією! Але це була оновлена особистість! Оновлена і покращена! І так, це була тепер жінка. А зрештою, чому б і ні? Поліморфам можна
Рірі
(наголос на перше і) одним клацанням пальців висушила одяг, повісила плащ на вішак при вході, і звично підійшла до барної стійки, і втомлено сіла на високий стілець. Озирнулась, оглядаючи приміщення на предмет присутності ще когось, і неголосно промовила просто в простір:
-- Я вдооома! Нарешті! І я хочу міцного аріно!
