Київ завжди такий гарний весною! Зелені та білі дерева, свіжий аромат квітів і скошеної трави - все це притягує, немов магніт. А ще весна - це сезон кохання. Ну, всі так вважають, здається. Хоча, це більше схоже на сезон історій про кохання. Так, це більш досконале визначення. Ось і я піддалась сезону…
Це був звичайний весняний день: сонечко сяє, все цвіте, все квітне, кішки деруться, коти дивляться - все як завжди. І я, як частина цієї картини: руда, як іржавий чайник, у зеленому сарафані та у відносно білих кедах. Поруч зі мною моя подруга: брюнетка з короткою зачіскою та масою різнокольорових шпильок, які разом складають неабияку жменю, одягнена у джинси та рожеву майку. Ми дві по-різному яскраві дівчини пробиваємось серед товпи жінок, які щойно вийшли з торгівельного центру. Проблемою були не самі жінки, бо вони всі були настількі худощаві, що їх вітер здуває, а пакети, кожен розміром з великий телевізор. Мене, правду кажучи, завжди дивувало, що одну-дві кофтинки кладуть у такі великі пакети. Ці жінки доросліші за мене, їм вже років десять як не треба таскати фізкультурну форму - тоді нащо вони їм такі великі?!
Та повернемося до яскравого дуету. Ось ми просуваємося до парку.
- Просунулись, далі що? - питає мене подруга, яку ми у дворі кличемо Шпулька через її манію на яскраві шпильки.
- А тепер відпочинемо, бо я трохи не позадихувалась від такого різноманіття парфум! - хрипло відповіла я.
Тим часом торгівельний центр випустив ще одну порцію жінок з пакетами. Цокіт їх босоніжок гучно відбивався на цьому боці дороги.
- Диви, ще одна хмара пакетів. Зараз і нас позносить. - всміхнулась Шпулька.
- Що?!
- Кажу, підемо звідси в глиб парку!
- Ага!
Ми швидко втікли з тієї лави подалі від гаміру. Чого нас у магазин потягнуло тоді? Краще-б ми відразу вглиб парку пішли. Там було так тихо і затишно. Ми з подругою постелили свої курточки на траву та сіли. Я дістала пляшку лимонаду і ми разом повільно її випили.
- Гармонія… Мені зараз так добре, що я вже нічого не хочу.
- Це як після тесту з зарубіжної - відповіла Шпулька - вже всеодно куди поквецяла ті букви.
Тут я підскочила. Подруга моя, спочатку здивувалась, але потім теж встала. Нашу дівочу увагу привернула одна «картина». По асфальтовій доріжці на роликах їхала пара: хлопчик і дівчинка нашого віку. Він їхав прямо за нею і тримав її за руки. Вони посміхалися. Ще десь хвилину ми їх бачили, а потім вони звернули кудись і зникли.
Шпулька дивилась зараз не на місце де вони зникли, а на мене - я очей звідти не зводила. Вона підійшла ближче до мене і хитро так усміхнулась:
- Теж хлопця хочеш?
- Ти бачила?
- Так, подруго, це весна. Нічого, не старенькі ще - знайдем когось…
- Ти бачила?!
- Дай договорити!
Я повернулася до Шпульки и тряхнула її за плечі.
- Ти це бачила?! Я такі ролики з дитинства хочу! Саме такі! Я їх ще в торгівельному центрі бачила, але вони стільки коштують, що в мене очки повилазили на ту ціну!
Шпулька була у шоці. Через хвилину суцільної тиші вона розсміялась:
- Кому що, а курці - просо!
Після цього ми ще довго реготали над цією історією і переказували усім друзям. В кінці кінців всі вони поскидались і подарували мені на День Народження ті самі ролики. Хоча всі дуже здивувались коли дізнались що я і справді люблю ці ролики і як тільки приходить весна - я їх дістаю і ми зі Шпулькою катаємось у парку. А дівчинка з такими самими роликами їздить собі сама по парку з червоними очима і заздрить що з моїми роликами в комплекті була хороша подруга.
О критике - если пишете что плохо, пишите и что хорошо; не развивайте битву в комментариях изза того что мнения не сходяться - писателю не приятно смотреть как изза его произведения портиться у читателей настроение; граматические и другие ошибки вскоре исправлю (я уверена что они там есть) 
